В історії нашої країни є чимало постатей, якими поправу може пишатися весь світ. Серед них особливе місце посідає видатний науковий, культурний і релігійний діяч, меценат, український Мойсей, як його називали, митрополит Галицький Андрей Шептицький.

         Очолюючи впродовж 44 років (1901-1944) українську греко-католицьку церкву, владика, здійснював безпосередній вплив на релігійні, національно-культурні та суспільно-політичні процеси, що відбувалися не лише в Україні, а й загалом у Східній Європі в першій половині ХХ століття.

         Своєю пастерською та громадською діяльністю він сприяв національному самозбереженню українців, засуджуючи міжусобні чвари, закликаючи до примирення та єдності. На засадах єдиної християнської церкви йому бачилася соборна Україна, незалежна держава, яка мала забезпечити розквіт нації. Здійсненню цієї мрії він присвятив усе своє життя.

         Народився майбутній митрополит у родовому маєтку графа Івана Шептицького в селі Прилбичі ( тепер Яворівського району Львівської області) і при хрещенні дістав ім’я Роман-Марія-Олександр.Його батько був відомим громадським і політичним діячем, а мати, Софія Олександрівна, дочкою польського поета і драматурга Олександра Фредра.

         Саме графиня Софія, багатогранно освічена, талановита, дуже вплинула на духовний розвиток Романа, виховала інтелігентного, розумного і достойного сина.

Під впливом же батька він усвідомив свою приналежність до українського роду. Неодноразово відвідував з ним учнівський монастир, де була митрополія Києво-Галицьких митрополитів і де зберігалися портрети його предків – митрополитів Атаназія та Льва Шептицьких.       

У 1883 році Роман з відзнакою закінчив гімназію св..Анни у Кракові. Обов’язкову військову службу проходив у привілейованому драгунському Гессенському полку, але через запалення суглобів після важкої форми скарлатини й  невиліковної хвороби ноги був змушений її залишити.

         Далі юнак вступив на юридичний факультет Вроцлавського університету (1886), здобув науковий ступінь доктора права, згодом в Ягеллонському університеті (Краків) – ступінь доктора теології. Після студій у Відні та Мюнхені став доктором філософії.

Перед молодим Шептицьким відкрилася перспектива успішної світської кар’єри, але душевно вразливий та дуже побожний із самого дитинства, він вбачав вищою метою свого життя цілковите служіння Богові та церкви.

Навесні 1886 року Шептицький відвідав Ватикан і під час зустрічі з Папою Римським попросив у нього благословення на те, щоб стати василіянином.

     17 вересня 1899 року Папа Римський Лев ХІІІ призначив А.Шептицького Станіславівським єпископом. Невдовзі молодий пастор заснував у Станіславові (нині Івано-Франківськ) греко-католицьку семінарію, передавши їй понад 4000 цінних книг з власної бібліотеки.

17 січня 1901  року за призначенням Папи Римського 36 –річний єпископ став митрополитом Галицьким і архієпископом Львівським, єпископом Камянець-Подільським. Інтронізація відбулась у соборі св..Юра у Львові.

         З приходом А.Шептицького розпочалася нова доба в історії Греко-католицької церкви. Митрополичий престол нарешті посів церковний діяч нового покоління, який радикально відрізнявся від своїх попередників і визначив пріоритетні напрями діяльності – екуменічний (об’єднуючий), просвітницький та націотворчий.

Усвідомлюючи нові реалії суспільно-політичного життя на зламі століть, він виявив риси передбачливого політика, який об’єктивно оцінював ситуацію, накреслив нову програму діяльності церкви.

Владика приділяв велику увагу проблемам духовенства. Однією з причин занепаду церковного життя він вважав низький рівень парохів, тому насамперед прагнув сформувати фігуру новітнього українського священика, виховання українського кліру, спроможного сповнити велику місію української церкви. З цією метою митрополит у 1901 році реорганізував Львівську семінарію, в 1906 створив Перемиську, а через рік – Станіславівську духовні семінарії. На його особисті кошти за кордоном навчалися молоді богослови.

Політична діяльність митрополита також мала виражене українське державотворче спрямування. Він був депутатом Віденського парламенту і Галицького сейму, неодноразово брав участь у політичних акціях: протестував проти переслідування українських студентів Львівського університету, очолював делегацію до цісаря, яка порушила питання про надання рівних прав українцям з іншими народами в Австро-Угорській імперії.

У 1912 році митрополит удруге відвідав Київ, де в костелі св.. Миколая відправив панахиду по Т.Шевченкові і виголосив патріотичну промову про нього.

Під час Другої світової війни А.Шептицький порушував питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського патріархату в єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції.

30 червня 1941 року у Львові він  вітав відновлення української державності та створення уряду Української держави – Українського державного правління на чолі з Я.Стецьком. Але дуже скоро прийшло розчарування: самостійна Україна не була потрібна ні Сталіну, ні Гітлеру. Заарештованих членів нового уряду німці знищили. Тоді й пролунав гнівний протест митрополита проти німецького окупаційного режиму.

Наражаючись  на смертельну небезпеку, А.Шептицький допомагав переховувати у монастирях сотні євреїв. Засуджуючи їх переслідування, він неодноразово звертався з протестом до Гіммлера, написав листа до Папи Римського Пія ХІІ. У 1973 році рятівникові переслідуваних євреїв у Тель-Авіві на знак подяки було встановлено пам’ятник.

Практично немає собі рівних діяльність А.Шептицького як фундатора, організатора та мецената, що заклала фундамент нашого національного відродження. 

Митрополит залишив по собі великий науковий доробок – глибокі філософсько-богословські та аскетичні твори, дослідження з історії церкви.

З ініціативи владики було засновано Львівську Греко-католицьку академію, Український католицький інститут церковного єднання ім..Йосифа-Веніаміна Рутського.

Дбаючи про фізичне здоров’я народу, А.Шептицький заснував і утримував власним коштом у Львові «Народну лічницю» - єдину українську лікарню в місті, благодійний заклад для всіх убогих незалежно від віросповідання та національної приналежності; надав будинок та необхідне медичне обладнання для жіночого медичного закладу, що мав назву «Парадня матерів».

У 1917 році було засновано Фонд митрополита А.Шептицького для українських сиріт, а ще раніше відкрилися створені ним сиротинець, бурса та притулок для вбогих.

У 1918 розпочала свою діяльність благодійна інституція «Захист ім.. Митрополита Шептицького для сиріт у Львові».

Особливо щедрим меценатом А.Шептицьким був для українського національного мистецтва. Опікувався молодими мистецькими силами, що на виділені ним стипендії навчалися в Парижі, Римі та інших містах.

У 1925 році митрополит започаткував і утримував на власні кошти приватну фундацію під назвою «Церковний музей»

Митрополит заснував десятки іменних стипендій для незаможних студентів, які навчалися у вишах Західної Європи.

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 року, похований у Соборі св..Юра у Львові.